Може, у когось на пташиному ринку справи й були гарні. Але в хлопчини, що стояв скраю біля пташиного ряду, справи були геть кепські. А втім, по порядку. Тато, мама й дочка років десяти прийшли сюди по подарунок їй на день народження. Вибирали великого й красивого какаду — дорогого птаха, ще й страшенно галасливого, тож мама…
Ольга вже кілька років жила сама в невеликому будиночку на околиці села. Утім, коли жінка чула таке на свою адресу, їй ставало смішно. — Та хіба ж я сама? — відповідала вона. — Нііі, ви що, у мене велика родина! Сільські кумасі усміхалися й кивали. А за спиною Ольги перезиралися, покручуючи пальцем біля скроні: мовляв,…
— Марино, ти серйозно? — Тарас застиг посеред кухні, навіть куртки не знявши. — Ми тепер ще й притулок удома відкриваємо? Марина мовчки притиснула до грудей старий махровий рушник. З нього визирала маленька біла мордочка. Кішка була худюща, шерсть на боках збилася від бруду, одне вухо мало засохлу подряпину, а блакитні очі здавалися якимись надто…
Бабуся прикотила маленький візок за цілий кілометр — із мікрорайону на краю міста. Вона сподівалася знайти на місці знесеного будинку старі речі, які могли б їй згодитися. Але замість речей знайшла трьох котів і двох маленьких собак. * * * Ось як це сталося, дами й панове. Будинок ішов під знесення. Під екстрене знесення. За…
Семена Макаровича знало майже все місто. Понад тридцять п’ять років він пропрацював хірургом у міській лікарні. Через його руки пройшли тисячі пацієнтів. Одних привозили серед ночі після авaрій, інших — із гострими нападами, коли рахунок ішов на хвилини. Бували й такі, за кого ніхто вже не наважувався давати добрих прогнозів. А Семен Макарович мовчки одягав…
Головним правилом безпритульного кота було лишатися непомітним. Невидимим, нечутним, неіснуючим. Так безпечніше. Сумний досвід поневірянь підказував: тільки так і можна вижити. Узимку він потай тулився під ніколи не топленою сусідською лазнею, давно перетвореною на курник. Або під верандою великого будинку. А в тепло його прихистком була нора під старою вербою біля ставка. Їв усе, що…
Дріт зачепив рукав, пакет тріснув, і молоко потекло Сергієві по зап’ястю — тепле, липке, безглузде. Він вилаявся крізь зуби, пропхався між бетонними плитами і випростався вже по той бік паркану, серед бур’яну, який за літо виріс йому по груди. Собака була метрів за тридцять попереду. І тягла за собою дитячий рюкзак. Саме через той рюкзак…
Геннадій Сергійович виходив курuти о двадцять по восьмій. Не о восьмій і не о пів на дев’яту — саме о двадцять по восьмій, бо ключі від бюро були в Люди, а Люда з’являлася рівно за п’ять хвилин до дев’ятої, і ці двадцять хвилин на ґанку були єдиним часом за день, коли його ніхто ні про…
Люк завжди заходив у човен першим. Не чекав команди, не озирався на Марину — перестрибував через борт, протискався повз рюкзак і вмощувався на носі, наче вартовий, якого поставили і забули зняти. За п’ять років жодного разу інакше. Того ранку він спинився за три кроки від дощок і далі не пішов. — Ну? — Марина кинула…
Того дня смугасте кошеня просто шукало, де погрітися. Воно прошмигнуло у під’їзд слідом за кимось із мешканців, знайшло тепле місце біля батареї на другому поверсі й заснуло. Йому було місяців три, і воно важило як пір’їна. Воно не знало, що через кілька годин вирішить долю двох людей. * * * У Марка була зовнішність, через…
