— Та ось, підібрав сьогодні. Надворі мороз, а хтось їх виставив просто на вулицю. І рука ж не здригнулася… Михась прочинив картонну коробку й показав Марії двох цуценят, що спали в обнімку. — Ох, Михасю, ти невиправний, — зітхнула вона. — Сам без родини в гуртожитку тулишся, а звірину цю всю влаштовуєш по вищому розряду….
Цуценя принесли в кабінет і посадили на вільний креслярський стіл. Жінки обступили його з усіх боків: цуценя було вгодованим хлопчиськом із каштановою шерсткою, великими лапами в білих «панчішках» і маленькими смішними вухами. А на підвіконні, під улюбленою лампою, прокинулася Соня. Вона скочила, протиснулася між ліктями й теж узялася роздивлятися гостя. А потім підвела голову й…
Цуценя принесли в кабінет і посадили на вільний креслярський стіл. Жінки обступили його з усіх боків: цуценя було вгодованим хлопчиськом із каштановою шерсткою, великими лапами в білих «панчішках» і маленькими смішними вухами. А на підвіконні, під улюбленою лампою, прокинулася Соня. Вона скочила, протиснулася між ліктями й теж узялася роздивлятися гостя. А потім підвела голову й…
У маленькому притулку на околиці міста жили двоє незвичайних друзів — чорне цуценя Граф і руде кошеня Рижик. Їх знайшли в різні дні. Графа хтось залишив біля сміттєвих баків у картонній коробці, а Рижика принесли діти, які помітили його під холодним осіннім дощем. Спочатку обоє боялися людей. Граф здригався від кожного різкого звуку, а Рижик…
Справжню дев’яту ранку Галина визначала не за радіо, а за собакою. Щойно в кінці вулиці з’являвся великий сірий пес із сивим писком, на годинник можна було не дивитися. Він ішов неквапом, посередині дороги, ніби мав там свою окрему смугу, звертав до сусідського двору й сідав на кам’яній доріжці перед зеленою хвірткою. Сідав рівно, як на…
— Вибачте… З Нюшею нічого не сталося? Настя розгублено дивилася на телефон. Голос у трубці був жіночий і зовсім незнайомий. — Вона сьогодні не прийшла мене навідати. Я хвилююся. — Пробачте, а… звідки у вас мій номер? — Так він же в Нюші на нашийнику написаний. Разом з ім’ям. — А ви… часто бачитеся? —…
— Вибачте… З Нюшею нічого не сталося? Настя розгублено дивилася на телефон. Голос у трубці був жіночий і зовсім незнайомий. — Вона сьогодні не прийшла мене навідати. Я хвилююся. — Пробачте, а… звідки у вас мій номер? — Так він же в Нюші на нашийнику написаний. Разом з ім’ям. — А ви… часто бачитеся? —…
Найбільше Павло боявся не кордону, не тридцяти годин в автобусі з колінами під підборіддям і навіть не того, як за п’ять років змінилася сестра. Він боявся, що собака на нього загавкає. Ця думка сиділа в ньому від самого вокзалу. Він перекладав сумку з руки в руку, дивився у вікно на пожовклі посадки, на поля з…
Найбільше Павло боявся не кордону, не тридцяти годин в автобусі з колінами під підборіддям і навіть не того, як за п’ять років змінилася сестра. Він боявся, що собака на нього загавкає. Ця думка сиділа в ньому від самого вокзалу. Він перекладав сумку з руки в руку, дивився у вікно на пожовклі посадки, на поля з…
Кожного вечора о сімнадцятій сорок Бім виходив до хвіртки, лягав мордою до дороги й чекав. Автобус із райцентру вигулькував з-за посадки, зітхав гальмами біля зупинки на краю вулиці, і з нього виходили люди. Пес дивився на кожного. Потім автобус рушав далі, вулиця порожніла, а Бім лежав, доки не запалювалися вікна в сусідніх хатах. Уже третій…
