Щодня о пів на другу чорний кіт сідав біля хвіртки порожнього будинку. Рівно, як на світлині: хвіст кільцем навколо лап, вуха розвернуті в бік вулиці. Він чекав дівчинку, яка вже два місяці тут не жила. Оксана Марчук бачила це зі свого вікна щодня. І щодня в неї стискалося щось усередині. — Богдане, він знову сидить….
Щодня о пів на другу чорний кіт сідав біля хвіртки порожнього будинку. Рівно, як на світлині: хвіст кільцем навколо лап, вуха розвернуті в бік вулиці. Він чекав дівчинку, яка вже два місяці тут не жила. Оксана Марчук бачила це зі свого вікна щодня. І щодня в неї стискалося щось усередині. — Богдане, він знову сидить….
Монети Ніна Іванівна рахувала ввечері, на кухні, розкладаючи їх на цераті двома купками. Ліворуч — на хліб і крупу. Праворуч — Васьці. Праворуч завжди виходило більше. — Бачиш, як нам сьогодні пощастило? — казала вона котові, який сидів навпроти на табуретці й дивився не на монети, а їй в обличчя. — Тут навіть на ту…
Сорочку Іван прасував двічі. Перший раз вийшло криво — на спині залишився залом, ніби на ній цілий день хтось просидів. Він вилив у праску ще води, дочекався пари й пройшовся заново, повільно, від коміра до низу. На плиті цокав годинник. Пів на дванадцяту ночі. Завтра о десятій у нього була співбесіда, до якої він ішов…
На розі біля ринку він завжди повертав ліворуч. Не тому, що там годували — там якраз ганяли віником, і жінка в синьому фартуху вміла кинути шматок льоду просто в бік. Просто десь усередині голови жила певність: якщо йти ліворуч, потім через двір із блакитними лавками, потім попід гаражами — буде під’їзд. Той самий, з важкими…
Адміністраторка ветеринарної клініки «Лапа» Люда за сім років роботи бачила всяке. Але такого коридору в неї ще не було. Дванадцять дітей. Вона їх порахувала двічі, бо не повірила собі з першого разу. Сиділи по двоє на стільці, по троє на лаві біля вікна, найменші — просто на підлозі, підклавши під себе куртки. І мовчали. Не…
Пустир за гаражами Оксана знала з дитинства — сама тут колись гасала. І все одно двічі мало не впала: черевики на тонкій підошві ковзали по глині, розмоклій за тиждень відлиги. — Де ти?! Вона кричала в порожнечу і сама розуміла, яка це дурниця. У щеняти не було клички. Воно не знало її голосу. Воно взагалі…
Оксана натиснула кнопку дзвінка втретє й прислухалася. За дверима було тихо. Вона стояла на майданчику третього поверху, в одній руці пакет із полуницею, у другій ключі, і рахувала подумки до десяти, щоб не наробити дурниць. Мама завжди відчиняє. Навіть коли спить удень, навіть коли тиск скаче й вона лежить із мокрим рушником на лобі. Ключ…
Уночі в квартирі хтось зітхав. Важко, з присвистом, як людина, що цілий день носила щось важке. Раніше від такого звуку Ліза прокидалася і лежала до світанку з розплющеними очима, перебираючи в голові все, що могло піти не так. Бабуся навчила її: якщо в хаті вночі зітхає — це не просто так. Тепер вона просто перевертається…
Уночі в квартирі хтось зітхав. Важко, з присвистом, як людина, що цілий день носила щось важке. Раніше від такого звуку Ліза прокидалася і лежала до світанку з розплющеними очима, перебираючи в голові все, що могло піти не так. Бабуся навчила її: якщо в хаті вночі зітхає — це не просто так. Тепер вона просто перевертається…
