Михайло сидів на пластиковому стільці в коридорі притулку й боявся поворухнутися. На лівому плечі в нього лежав кіт. Не сидів, не тримався — саме лежав, розтікшись по куртці, і гудів так, що вібрація віддавала кудись під ключицю. А на колінах у Михайла лежала папка з документами на зовсім іншу тварину. У папці був пес. Два…

Телефон озвався о пів на десяту вечора, коли Ірина Олексіївна домивала останню тарілку й думала тільки про те, як дійти до дивана. — Слухаю. — Це Ірина Олексіївна? — голос жіночий, чужий, трохи захеканий. — Мені ваш номер дала Люда з поліклініки. Вона сказала… — жінка запнулася. — Вибачте, я зараз скажу дурницю. Вона сказала,…

О пів на п’яту Галина Петрівна вже сиділа на краю ліжка. Тіло не питало дозволу — воно просто вставало, як вставало останні сорок років. Рука сама тяглася до кофти на спинці стільця. Третій ранок поспіль вона згадувала це вже стоячи. Хлів порожній. Іти нікуди. Вона все одно вийшла в сіни, бо в хаті було нічим…

Северин зашипів уперше за сім років. Мейн-кун, який спокійно переживав і гостей, і пилосос, і салюти під вікнами, стояв посеред коридору з вигнутою спиною й дивився на переноску. У переносці сидів худий сірий кіт із надірваним вухом. Він не шипів у відповідь. Він узагалі не рухався — просто сидів і чекав, що буде далі. Так…

У двері шкреблися завзято, з розгону, ніби хтось надумав розібрати їх на дошки. Люда відчинила — і в кабінет влетіла Тася. Мокра по саме черево, захекана, боки ходили ходором. У зубах вона щось несла і на людей навіть не глянула. Одним стрибком кішка опинилася на кресленому столі. Обійшла по колу спляче цуценя, обнюхала його з…

Ключ у замку повернувся о пів на дев’яту — на годину пізніше, ніж завжди. Тетяна вже вдруге підігріла вечерю і встигла подумати всяке, від пробки на Келецькій до розрядженого телефона. Влад зайшов боком. У руках він тримав щось велике, загорнуте у власну куртку, і від цього згорток здавався порожнім — куртка провисала, як мішок, у…

Того ранку Ольга вийшла до хвіртки з відром лушпиння для курей — і забула, куди йшла. На другому кінці вулиці, під шостим номером, стояла швuдка. Задні дверцята були відчинені навстіж, і двоє чоловіків у синьому обережно, боком, заносили всередину ноші. Відро вона поставила просто в пилюку. Півроку вони з Валентиною Петрівною не розмовляли. Півроку —…

Щоразу, коли важка машина виїжджала за ворота частини, на бетонному блоці біля шлагбаума сидів смугастий кіт. Сидів рівно, наче його туди поставили на службу. Не сахався від сирени, не мружився від вихлопу. Проводжав машину поглядом до самого повороту, а тоді неквапом ішов у двір і вкладався під сливою — чекати. Чекав, скільки треба. Дві години,…

Щодня о пів на другу чорний кіт сідав біля хвіртки порожнього будинку. Рівно, як на світлині: хвіст кільцем навколо лап, вуха розвернуті в бік вулиці. Він чекав дівчинку, яка вже два місяці тут не жила. Оксана Марчук бачила це зі свого вікна щодня. І щодня в неї стискалося щось усередині. — Богдане, він знову сидить….