За все своє життя Ганна нікого не жаліла. І оце тепер, у сімдесят з гаком, сиділа сама у порожній квартирі й дивувалася, чому до неї приходить тільки рудий кіт із роздертим вухом. А кіт цей був у дворі особистістю відомою. Його навіть прозвали — Психолог. Ганна щоразу кривилася, коли чула це слово. — Роботи людям…

Щодня о пів на другу чорний кіт сідав біля хвіртки порожнього будинку. Рівно, як на світлині: хвіст кільцем навколо лап, вуха розвернуті в бік вулиці. Він чекав дівчинку, яка вже два місяці тут не жила. Оксана Марчук бачила це зі свого вікна щодня. І щодня в неї стискалося щось усередині. — Богдане, він знову сидить….

Ключі Олег поклав не на полицю, а в кишеню — щоб руки залишалися зайняті. Так було легше мовчати. У правій руці він тримав картонну коробку, перемотану скотчем, з дірками, пробитими ножем біля самого дна. Усередині щось ледь ворухнулося, і коробка хитнулася. Рита вийшла з кухні з телефоном у руці. Подивилася спершу на годинник на стіні,…

Щоразу, коли важка машина виїжджала за ворота частини, на бетонному блоці біля шлагбаума сидів смугастий кіт. Сидів рівно, наче його туди поставили на службу. Не сахався від сирени, не мружився від вихлопу. Проводжав машину поглядом до самого повороту, а тоді неквапом ішов у двір і вкладався під сливою — чекати. Чекав, скільки треба. Дві години,…

Того листопадового ранку мокрий сніг липнув до шибок і одразу сповзав униз прозорими доріжками. У дворі під старими липами чорніли калюжі, а на дитячому майданчику гойдалася порожня гойдалка — вітер раз у раз штовхав її, і вона тихо поскрипувала. Лідія Іванівна сиділа на кухні, гріла долоні об чашку з чаєм і вже хвилин десять дивилася…

Спочатку Олег побачив повідець. Новий, ще з фабричними згинами, акуратно намотаний на сірий стовп біля продуктового. Такі не валяються просто так на бруківці. Олег ішов по батон, думав про те, що вдома скінчився чай, і погляд зачепився за яскраву смужку сам собою. А потім він підняв очі трохи вище. Під стовпом сиділа Жулька. Над її…

Порожній повідець у руках — річ гучніша за будь-який крик. Я зрозумів це не одразу. Спершу здалося, що жінка на лавці біля третього під’їзду просто загубила ключі й сидить, збираючись із думками. Такі сцени у дворі не рідкість. Але потім я побачив, що вона тримає, і сповільнив крок. Синій ремінець, намотаний на кулак у два…

Адміністраторка ветеринарної клініки «Лапа» Люда за сім років роботи бачила всяке. Але такого коридору в неї ще не було. Дванадцять дітей. Вона їх порахувала двічі, бо не повірила собі з першого разу. Сиділи по двоє на стільці, по троє на лаві біля вікна, найменші — просто на підлозі, підклавши під себе куртки. І мовчали. Не…